Життя, освіта і послуги в режимі онлайн – нова ознака бідності

Раніше екрани були символом достатку, але сьогодні споживання цифрових послуг є ознакою бідності. Справжня ж розкіш – це розкіш людського спілкування.

Зміст:

• Віртуальний друг для самотнього пенсіонера
• Холодні екрани замість живих людей
• Що обирають сучасні багатії
• Діджиталізація = контроль
• Онлайн-економіка для бідних

Віртуальний друг для самотнього пенсіонера

Американський пенсіонер, 68-річний Білл Ланглуа із Сан-Франциско, має нового найкращого друга – віртуальну кішку на ім’я Сокс. Вона живе в планшеті і робить його щасливим настільки, що він навіть починає плакати. Сокс розмовляє з Біллом про його улюблену спортивну команду, показує йому старі фотографії з його весілля і навіть сварить за те, що він п’є забагато газованої води замість звичайної.

Містер Ланглуа знає, що Сокс – це вигадка від стартапу під назвою Care.Coach. Йому відомо: нею керують віддалені працівники, які спостерігають, слухають та набирають відповіді, що виголошуються різким електронним голосом. Але завдяки Сокс Білл віднайшов турботливого віртуального друга, який скрасив його самотність.

Містер Ланглуа живе в бідному районі і отримує фіксований дохід. Спілкування з анімованою кішкою Сокс йому забезпечує некомерційна програма охорони здоров’я літніх людей «Element Care». Щоб претендувати на ці послуги, активи пацієнта не повинні перевищувати 2000 доларів США. Такі програми швидко поширюються, і не тільки для літніх людей.

Холодні екрани замість живих людей

Життя для всіх, крім дуже багатих – фізичний досвід навчання, життя і смерті – все частіше опосередковується екранами. Мало того, що самі екрани дешеві, вони роблять дешевшими й інші речі. Будь-яке місце, де може розміститися екран (класи, лікарні, аеропорти, ресторани), може скоротити витрати. І будь-яка діяльність, яка може виконуватися завдяки екранам, стає дешевшою. Наприклад, одна пацієнтка, яка часто відвідувала відділення невідкладної допомоги в пошуках соціальної підтримки, припинила це робити, коли отримала власного віртуального друга. І це зекономило програмі охорони здоров’я суттєву суму коштів на її обслуговування.

З одного боку – це досить зручно і вигідно. Але з іншого – замисліться, адже текстура життя та будь-який тактильний досвід відтепер перетворюються на гладке скло! Щоб зрозуміти, куди все це може привести, подивіться на місто Фримонт, штат Каліфорнія. Там планшет на моторизованій підставці нещодавно вкотився в лікарняну палату, і лікар на відео сказав пацієнту, 78-річному Ернесту Кінтані, що він помирає.

©Goodfon

Що обирають сучасні багатії

Багаті люди живуть не так. Вони бояться екранів. Вони хочуть, щоб їхні діти гралися в справжні кубики, а не складали віртуальні. Тим більше, що вчені вже довели: малюк, який вчиться будувати за допомогою віртуальних блоків у грі для iPad, не набуває здатності будувати з реальних кубиків. Ось чому приватні школи, що не використовують або майже не використовують технології, процвітають. Послуги живих людей коштують дорожче, але багаті люди готові і здатні платити за них.

У невеликих містах штату Канзас, де шкільні бюджети були дуже обмежені, звичайні заняття з вчителями замінили програмним забезпеченням. Більшу частину навчального дня учні тепер проводять за ноутбуками в тиші. У штаті Юта тисячі дітей проходять коротку державну дошкільну програму вдома через ноутбук.

Але в Силіконовій долині час за екранами все частіше розглядається як нездоровий. Тут популярною початковою школою є місцева вальдорфська школа, яка обіцяє повернутися до природної освіти майже без використання екранів. Тепер багаті діти ростуть з меншою кількістю екранного часу, а бідні – з більшою. Маркером нового класу суспільства може стати те, якою є його можливість спілкуватися з людьми.

Діджиталізація = контроль

Звичайні людські дії – жити без телефону протягом дня, виходити з соціальних мереж та не відповідати на електронну пошту – стають символами певного статусу. Це колись персональний комп’ютер чи дорогий смартфон були ознакою багатства і влади. А сьогодні можливість не відповідати на електронні повідомлення та бути поза зоною доступності є привілеєм. Тому що в деяких корпораціях працівників вже штрафують за відключення телефонів. Теж саме стосується і масової реєстрації в безкоштовних соцмережах типу Facebook. Багаті можуть дозволити собі відмовитися від того, щоб їхні персональні дані і їхню увагу продавали як продукт. У бідного і середнього класу таких ресурсів немає.

©Twitter

Онлайн-економіка для бідних

Сьогодні бідні люди купують в кредит Айфон, а багаті відмовляються від смартфонів. Бідні намагаються зробити так, щоб їхні діти вміли користуватися комп’ютерами, а багаті пропонують своїм спадкоємцям приватні школи, де навчання будується на спілкуванні між людьми. Життя, проведене перед екраном, тепер є ознакою неуспішності. Ми говоримо «цифрова економіка», а маємо на увазі економіку послуг для бідняків.

• Ви бідний, якщо ваш лікар консультує вас по інтернету, а не в ході особистої зустрічі.
• Бідний, якщо ваші діти вчаться онлайн, а не в офлайнових викладачів.
• Бідний, якщо купуєте товари онлайн, а не в красивому магазині в центрі міста.
• Для бідних існує гігантський ринок сексуальних послуг онлайн, на якому жителі третього світу продають еротичні фантазії бідним громадянам світу першого, які в змозі витратити на це зайві десять доларів.

Той факт, що багаті люди наймають особистих тренерів і кухарів, а не замовляють доставку їжі через смарфтон, ні для кого не секрет. Тож якщо ви, як і раніше, користуєтеся послугами живих людей або маєте можливість спілкуватися з ними, означає що ви – представник нової еліти, престижне споживання якої полягає у відмові від цифрових послуг на користь офлайнових.

Відірватися від екранів стає все складніше. Існує навіть думка, що в нашій культурі зростаючої ізоляції, в якій зникає багато традиційних місць спілкування і соціальних структур, екрани заповнюють порожнечу. Все це призвело до нової цікавої реальності: людський контакт стає розкішним благом.

За матеріалами: nytimes.com