Українські прикраси мають багатовікову історію та займають особливе місце в культурі та побуті нашого народу. Вони створювались і вдосконалювались народними майстрами протягом століть, пристосовуючись до різних випадків життя. У давнину жінка без намиста на вулиці вважалась неповноцінно вдягненою, це було майже рівнозначно виходу без одягу.
До кінця XIX – початку XX століть серед українських селян сформувались найпопулярніші традиційні українські прикраси: шийні та нагрудні вироби, такі як намисто, салба, дукач, пацьорки, дукати, зґарди, ґердани, силянки та інші. Також велику популярність мали вушні прикраси.
Колекція традиційних українських прикрас
Кожна дівчина прагнула зібрати в своїй скриньці якомога більше прикрас, щоб вони були красивішими та коштовнішими за прикраси сусідок. Набір прикрас обов’язково поповнювався до великих свят, таких як Великдень і Різдво. Ці коштовності передавались з покоління в покоління, і часто мали високу матеріальну цінність, іноді рівну вартості пари волів або навіть цілого будинку.
Різновиди нагрудних та шийних прикрас
Нагрудні прикраси мали ритуальні та захисні функції, оберігали від зурочення та лиха. Їх носили безпосередньо на тілі – це були хрестики, лунниці, обереги із зображенням алатиру та інші. Шийні прикраси, такі як намиста, носили поверх одягу, і вони слугували яскравим доповненням до традиційного українського костюму.
Лунниця
Лунниця – це оберіг у вигляді півмісяця, кінчиками вниз. Вважалось, що лунниця забезпечує продовження роду, гармонізує подружні відносини, сприяє спокійному сну та захищає від нічних злих духів. Такий талісман часто дарували дівчинці на перший день народження.
Алатир
Алатир – це восьмикутна зірка-хрест, древній символ-оберіг. Він вважається священним каменем, з якого виходять всі дороги. Інші його назви – Хрест Сварога, Козацький Хрест, Око Роду, 8-променевий Коловорот Сварога. Цей символ часто зустрічається в українських писанках, вишивці, народному різьбленні та витинанці.
Нашийні прикраси
Нашийні прикраси носили у кілька шарів. Кількість нагрудних прикрас могла свідчити про заможність їхньої власниці. Виготовлялись вони з бісеру, монет, коралів, перламутру, кераміки, а також з міді, срібла чи золота. Наприклад, ґердани, салби, дукачі, зґарди та шелести були дуже популярні.
Зґарда
Зґарда – традиційна гуцульська прикраса, що складається з литих хрестиків, нанизаних на шнурок або дротик, з проміжками у вигляді трубочок або спіральок з латуні чи міді. Ця прикраса поєднує в собі язичницькі та християнські мотиви.
Вушні прикраси
Сережки – один з найдавніших видів традиційних прикрас. Існує кілька типів українських сережок: сережки-змійки, сережки зі щитками та підвісками, сережки з плоскими геометричними підвісками, сережки у формі півмісяця та дуті сережки. Дівчатам проколювали вушка у ранньому віці, і перші сережки часто були мідними, тоді як дорослі жінки носили срібні чи золоті.
Сережки носили не лише жінки, але й козаки. Срібна сережка у вигляді півмісяця була традиційним козацьким атрибутом, символом вільної людини. Вона могла вказувати на те, що козак є єдиним сином у матері, останнім представником роду або єдиною дитиною у батьків.
Висновок
Сьогодні традиційні українські прикраси знову набувають популярності. Ми дедалі більше цінуємо історичну спадщину, розуміючи, що збереження традицій і культури є нашим обов’язком. Українські прикраси, як і вся наша культура, мають бути головним трендом країни, оскільки вони відображають багатство та глибину нашої національної ідентичності.